вівторок, 10 травня 2022 р.

Самоаналіз уроку зарубіжної літератури

 

Схема самоаналізу уроку 

  Місце даного уроку в темі, розділі, курсі. Як даний  урок працює на наступні уроки? В чому     полягає специфіка даного уроку?

      Яка характеристика реальних  навчальних можливостей  учнів даного класу? Які можливості класу були враховані при плануванні цього уроку? 

      Які завдання я вирішувала на уроці: загальноосвітні, розвивальні, виховні. Чи була забезпечена їх комплексність?  Які завдання були для мене головними, стержневими, як я врахувала в завданнях уроку особливості класу і окремих груп школярів?

    Чому вибрана структура уроку була раціональною для вирішення саме цих завдань на уроці? Раціональність використання часу на всіх етапах уроку. Логічний зв’язок між усіма етапами уроку.

    На якому змісті ( на яких поняттях, ідеях, положеннях, фактах) ставиться головний акцент на уроці і чому?

   Яке  поєднання  методів навчання вибрано для розкриття головного матеріалу? Дайте обґрунтування вибору методів  навчання (це обов’язково).

    Яке поєднання форм навчання було вибрано для розкриття головного матеріалу і чому? Чи необхідно мати диференціацію на уроці? Що покладено в основу диференціації?

     Як було організовано контроль за засвоєнням знань, умінь і навичок? В яких нормах і якими методами воно здійснювалося? 

      Як використовувався на уроці навчальний кабінет?

      За рахунок чого забезпечувалася висока працездатність учнів на уроці?

      Як встановлено психологічну атмосферу?

      Раціональне використання часу.

     Чи були продумані методичні ходи та варіанти  для проведення уроку?

     Чи вдалося повністю реалізувати всі завдання?

     Якщо не вдалося, то чому? Які? Коли плануємо виконання нереалізованих завдань?

Корисні посилання щодо критичного мислення

  

Критичне мислення: велика база російськомовних текстів, вправ, тестів, 

інструментів: http://www.evolkov.net/critic.think/index.html

 Бібліотека Міжнародного центру Критичного мисленні (корисні матеріали 

англійською): http://www.criticalthinking.org/pages/index-of-articles/1021/

 Матеріали та вправи для розвитку критичного мислення: 

https://sites.google.com/site/nacalnyeklnizneudinsk/picasa-veb-albomy/animoto

http://festival.1september.ru/articles/573737/

http://www.mozliceum.na.by/mr_proekt_critic.php

http://www.kmspb.narod.ru./posobie/priem.htm

http://ppt4web.ru/pedagogika/ispolzovanie-tekhnologii-kriticheskogo-myshlenija-vnachalnojj-shkole.html

http://ext.spb.ru/2011-03-29-09-03-14/137-preschool-literature/3669-2013-10-20-03-

35-23.html

 Лекції І. Загашева – з детальним описом інструментів/вправ, а також конкретні 

приклади з практики навчання критичного мислення: 

https://lib.1september.ru/2004/17/15.htm

http://lib.1september.ru/2004/20/13.htm

http://lib.1september.ru/2004/22/13.htm

http://lib.1september.ru/2004/23/26.htm

 Розвиток критичного мислення засобами ІКТ: 

https://sites.google.com/site/mkiktkm/razberemsa-v-ponatiah-1/kriticeskoe-myslenie

 Приклади уроків з використанням інструментів для розвитку критичного 

мислення: 

http://festival.1september.ru/articles/628005/

http://nsportal.ru/nachalnaya-shkola/obshchepedagogicheskietekhnologii/2013/02/05/ispolzovanie-tekhnologii-razvitiya

вівторок, 26 квітня 2022 р.

Формування професійних компетентностей учителя зарубіжної літератури

 

Формуванням професійної компетентності вчителя зарубіжної літератури Нової української школи переймались учасники проблемної групи, засідання якої відбулось 25 квітня 2022 року. Удосконалення, сміливість, професіоналізм, інтелект, харизма – складові компетентності вчителя зарубіжної літератури.

Загальна характеристика професійної компетентності вчителя (як зазначили учасники проблемної групи Тутко Н.І., Демида О.Р, Марчук І.О.) передбачає залучення людини до загального культурного світу цінностей, і саме в цьому просторі людина реалізує себе як спеціаліст, професіонал, тобто людина, яка володіє не тільки достатнім обсягом знань, умінь і навичок…, але й здатністю до безперервної самоосвіти.  Зміст професійної компетентності вчителя розглядався на засіданні проблемної групи як: сукупність знань і вмінь, які визначають результативність професійної праці; комплекс професійних знань і професійних значущих особистісних якостей; прояв єдності професійної та загальної культури.

З огляду на актуальність реалізації компетентнісного підходу на сучасному етапі розбудови системи педагогічної освіти в Україні, нагальним є розроблення проблеми розвитку професійної компетентності вчителів-філологів. Саме тому учасники проблемної групи, за пропозицією методиста ТОКІППО Боруцької Л.С., вирішили укласти  «Порадник формування професійної компетентності учителя зарубіжної літератури», який має допомогти учителям-словесникам Тернопільщини  у встановленні шляхів формування педагога ефективної школи, а саме: наявності професійного ідеалу, яскравих індивідуальних особливостей, індивідуального стилю діяльності, цілісного гуманістичного світогляду, гуманітарного спрямування особистості, високої загальної і психолого-педагогічної культури, творчого потенціалу, варіативності професійного мислення, позитивної «Я»-концепції, емпатії, толерантності, і здатності до співпраці з учнями і колегами, дослідно-експериментальної роботи.

 

понеділок, 25 квітня 2022 р.

Глосарій діяльнісного навчання

 Глосарій діяльнісного навчання

Активне навчання: підхід до викладання, що ґрунтується на інтересах учнів, їх розумінні та розвитку шляхом їхнього зацікавлення у процесі навчання, а не пасивного отримання інформації. Коли йдеться про зацікавленість, ми маємо на увазі емоційну, поведінкову та когнітивну сфери.

Середовище активного навчання: фізичні умови, створені для заохочення учнів взаємодіяти з оточуючим середовищем у такий спосіб, щоб винаходити значущість та отримувати знання на основі власного досвіду та взаємодії.

Автентичні підказки: викладання, яке має важливе значення для учнів і зосереджене на навичках глибокого мислення, можливостей. Сфера: визначений та окреслений аспект, навичка або компетенція в освітньому контексті.

Навички самоорганізації: комплекс навичок мислення вищого порядку, які лежать в основі нашої психічної здатності зосереджувати увагу, ігнорувати

відволікаючі чинники, контролювати імпульси і досягати цілей.

Емпіричне навчання: теорії і практики, у яких наголошується на важливій ролі досвіду у сприянні розвитку змістовного навчання.

Приховані навчальні програми: цінності, процедури, норми і моделі поведінки, які експліцитно не представлені або не обговорені, але які впливають на практичну роботу у класі.

Мислення вищого порядку: навички широкого застосування, навички критичного мислення і вміння розв’язувати проблеми.

Інклюзивне навчальне середовище: середовище, у якому враховуються всі соціальні, культурні та мовні особливості дітей, і яке підходить для них як з фізичної, так і педагогічної точки зору.

Навчання на основі запитів дитини: це дитино-центричний підхід до викладання і навчання, коли певна частина роботи організовується у зв’язку з релевантними, оригінальними, відкритими питаннями.

Дидактичне забезпечення: використані знання про те, як педагоги навчаються розробляти навчальні матеріали, стратегії і процеси для задоволення потреб учнів і досягати визначених очікуваних результатів навчання.

Діяльнісний підхід (навчання через гру): методика викладання, у якій ігрова, ініційована дитиною діяльність поєднується з фасилітацією вчителя, щоб сприяти розвитку низки очікуваних результатів навчання. До численних видів гри відносяться, зокрема, рольова гра, добровільна гра, фізична гра, груба і контактна гра, конструктивна гра; гра з використанням цифрових технологій; колаборативна  гра та невимушена гра. Дослідники намагаються описати кожен вид гри у термінах ролей та діяльності вчителя та дитини, взаємодій з однолітками та фізичного навчального середовища.

 

Усвідомлення власних психічних функцій (метапізнання): відслідковування та контроль власної психічної діяльності, наприклад, сприйняття, пам’ять, навчання, міркування, спілкування.

Навчання з мінімальним втручанням: ненаправлене навчання, завдяки якому діти можуть відкривати для себе знання і навчатись самостійно з мінімальним втручанням з боку вчителів.

Педагогіка Монтессорі: освітній підхід, розроблений Марією Монтессорі (Maria Montessori), відповідно до якого діти вважаються активними, мотивованими учнями, і в якому наголошується на важливості зв’язку між фізичним, емоційним, соціальним і когнітивним розвитком.

Знання педагогічного матеріалу: співставлення вчителями своїх загальних знань про теорії навчання зі знанням свого предмета. Педагогіка: система поглядів, сформована цінностями та теоріями, яка надає методи та стратегії, що використовуються вчителями для впливу на навчання інших.

Проблемне навчання: активна методика, що передбачає планування навчання навколо важливої проблеми, завдяки чому учні можуть зрозуміти матеріал, розробити стратегії, сформувати самостійність та впевненість у собі.

Проєктне навчання: активна методика викладання, що передбачає планування навчання у зв’язку з важливим проєктом, який зазвичай виконується спільно з підтримкою вчителів, щоб передати учневі більше відповідальності за процес навчання.

Підтримка: процес керування, спрямування та підтримки вчителями учнів для відслідковування та контролю прогресу їхнього навчання, наприклад,

за допомогою постановки питань, надання рекомендацій, прикладів, зразків і моделей.

Регуляція власної поведінки: здатність контролювати власні думки, почуття та поведінку, щоб ставити цілі, а також планувати та оцінювати  власний прогрес та адаптуватись до зовнішніх змін.

Соціальний та емоційний розвиток: здатність особи розуміти і контролювати власні почуття та поведінку для співпраці і встановлення важливих

відносин.

Дитиноцентричне навчання (див. також «зорієнтоване учнем навчання»): навчання, яке враховуює потреби учня, щоб визначити відповідний підхід, оцінювання, спосіб реалізації, контент та планування завдань, коли вчитель є фасилітатором.

 

Приклад з готовим рішенням: детальна покрокова демонстрація того, як вирішувати певну проблему, або як застосовувати певні методи.

Середовище активного навчання: фізичні умови, створені для заохочення учнів взаємодіяти з оточуючим середовищем у такий спосіб, щоб винаходити значущість та отримувати знання на основі власного досвіду та взаємодії.

Автентичні підказки: викладання, яке має важливе значення для учнів і зосереджене на навичках глибокого мислення, можливостях їхнього

застосування у реальному світі та соціальній взаємодії.

Кооперативне навчання: стратегії, які підкреслюють важливість позитивної соціальної взаємодії серед учнів, які працюють разом.

Конструктивістська теорія навчання: теорія про те, що знання у людей формується на основі їх досвіду, а не як результат незалежної зовнішньої реальності.

Конструктивістське викладання і навчання: зосереджений на учневі підхід, заснований на навчальному спілкуванні для формування знань. Це забезпечується через підтримку і регулярний зворотний зв’язок, а також самооцінювання та оцінювання однолітками.

Навчання через відкриття: підхід до навчання, який ґрунтується на різних видах колаборативної, дитиноцентричної діяльності, коли учням відводиться

процедури, норми і моделі поведінки, які експліцитно не представлені або не обговорені, але які впливають на практичну роботу у класі.

Мислення вищого порядку: навички широкого застосування, навички критичного мислення і вміння розв’язувати проблеми.

Інклюзивне навчальне середовище: середовище, у якому враховуються всі соціальні, культурні та мовні особливості дітей, і яке підходить для них як з

фізичної, так і педагогічної точки зору.

Навчання на основі запитів дитини: це дитиноцентричний підхід до викладання і навчання, коли певна частина роботи організовується у зв’язку з

релевантними, оригінальними, відкритими питаннями.

Дидактичне забезпечення: використані знання про те, як педагоги вчаться розробляти навчальні матеріали, стратегії і процеси для задоволення

потреб учнів і досягати визначених очікуваних результатів навчання.

Діяльнісний підхід (навчання через гру): методика викладання, у якій ігрова, ініційована дитиною діяльність поєднується з фасилітацією вчителя, щоб сприяти розвитку низки очікуваних результатів навчання. До численних видів гри відносяться, зокрема, рольова гра, добровільна гра, фізична гра.

 

Знання педагогічного матеріалу: співставлення вчителями своїх загальних знань про теорії навчання зі знанням свого предмета.

Педагогіка: система поглядів, сформована цінностями та теоріями, яка надає методи та стратегії, що використовуються вчителями для впливу на навчання інших.

Проблемне навчання: активна методика, що передбачає планування навчання навколо важливої проблеми, завдяки чому учні можуть зрозуміти матеріал, розробити стратегії, сформувати самостійність та впевненість у собі.

Підтримка: процес «зорієнтоване учнем навчання»): навчання, яке

враховуює потреби учня, щоб визначити відповідний підхід, оцінювання, спосіб реалізації, контент та планування завдань, коли вчитель є фасилітатором.

Приклад з готовим рішенням: детальна покрокова демонстрація того, як вирішувати певну проблему, або як застосовувати певні методи

середа, 20 квітня 2022 р.

 

Схема самоаналізу уроку

 

1.     Місце даного уроку в темі, розділі, курсі. Як даний  урок працює на наступні уроки? В чому полягає специфіка даного уроку?

2.     Яка характеристика реальних  навчальних можливостей  учнів даного класу? Які можливості класу були враховані при плануванні цього уроку?

3.     Які завдання я вирішувала на уроці: загальноосвітні, розвивальні, виховні. Чи була забезпечена їх комплексність?  Які завдання були для мене головними, стержневими, як я врахувала в завданнях уроку особливості класу і окремих груп школярів?

4.     Чому вибрана структура уроку була раціональною для вирішення саме цих завдань на уроці? Раціональність використання часу на всіх етапах уроку. Логічний зв’язок між усіма етапами уроку.

5.     На якому змісті ( на яких поняттях, ідеях, положеннях, фактах) ставиться головний акцент на уроці і чому?

6.     Яке  поєднання  методів навчання вибрано для розкриття головного матеріалу? Дайте обґрунтування вибору методів  навчання (це обов’язково).

7.     Яке поєднання форм навчання було вибрано для розкриття головного матеріалу і чому? Чи необхідно мати диференціацію на уроці? Що покладено в основу диференціації?

8.     Як було організовано контроль за засвоєнням знань, умінь і навичок? В яких нормах і якими методами воно здійснювалося?

9.     Як використовувався на уроці навчальний кабінет?

10.  За рахунок чого забезпечувалася висока працездатність учнів на уроці?

11. Як встановлено психологічну атмосферу?

12. Раціональне використання часу.

13. Чи були продумані методичні ходи та варіанти  для проведення уроку?

14.  Чи вдалося повністю реалізувати всі завдання? Якщо не вдалося, то чому? Які? Коли плануємо виконання нереалізованих завдань?

понеділок, 18 квітня 2022 р.


                                                      Едьютейнмент в освіті

Едьютейнмент розглядаємо нині як освітню технологію. Ця нова освітня технологія поєднує в собі ігрові прийоми, методи інтерактивного й активного навчання.  Едьютейнмент – новий термін, що об’єднує два слова: education + entertainment (навчання + розвага). Професор університету Бокконі (Італія) Мікела Едіс зазначає, що «едьютейнмент – це специфічна діяльність , заснована на одночасному навчанні і задоволені власної цікавості». У 1948 році в студії Уолта Діснея придумали слово едьютейнмент для позначення формату дуже цікавого і незвичного документального серіалу.

Едьютеймент як освітня технологія переслідує мету: посилити мотивацію до навчання, перетворити процес навчання  у захоплення. Навчання для школярів має стати захопливим і доступним. Психологи стверджують, що інформація, яка пропонується учневі в ігровій формі швидше і краще запам’ятовується. Навчання стає грою, виграти в якій означає чогось навчитися.

У педагогічній методичній літературі терміном  «едьютейнмент» найчастіше стали називати не тільки інноваційні технології навчання, а й  будь-які прийоми навчання, хоч якось пов’язані з грою і розвагою тих, хто навчається, враховуючи їхні захоплення.

Якщо слова «розвага» тлумачиться як «те, що розвеселяє, розважає», його синоніми – утіха, забава, веселість, веселощі (веселе проведення часу), то гра має визначення інше – розважальне заняття, синоніми – забава, забавка. Однак не можна стверджувати, що едьютейнмент – це лише навчання як розвага, тому що «розвага» різними авторами розуміється по-різному: це і забава, і цифровий контент, і творчість, коли проживання діяльності задається освітньою ситуацією. Ми вживаємо слово «розвага» в широкому контексті: залучення (проживання життєвих ситуацій), захоплення (творчість, цифровий контент) і, власне, розвага (гра).

Отже, практичні особливості технології едьютейнмент підтверджують її безмежний методичний потенціал.

Усе різноманіття підходів до визначення едьютейнменту можна звести до двох понять: розважальна освіта й освітня розвага.

Форми реалізації едьютейнменту

Розважальна освіта акцентується на отриманні знань у розважальній формі. Зарубіжні колеги подібне пізнання світу з яскраво вираженою позитивною емоційною складовою називають «навчання через пригоду». До недавнього минулого подібний підхід називався формами цікавої освіти і поширювався на природничо-наукові та гуманітарні галузі знання лише в шкільній освіті. Розважальна освіта – це особливий спосіб навчання, в якому інформація подається в яскравій, цікавій і, в підсумку, виразній формі. Такий підхід до освіти вельми ефективний, тому сьогодні він широко використовується в різних галузях людської життєдіяльності.

Ігрове та розважальне навчання набуває особливої актуальності у зв’язку з тим, що сучасні діти воліють до інших способів отримання інформації, окрім сенсорних подразників (відчуття, сприймання, уявлення).

Майже необмежене використання комп’ютерних технологій, як батьками, так і дітьми, впливає на пізнавальні навички, тому учні старших класів краще розуміють інформацію, презентовану не лінійно, яка допускає активну участь того, хто її сприймає. Звичка брати участь у пізнавальному процесі розвиває здатність учитися на своїх помилках.

У розробників технології існує думка, що едьютейнмент відповідає потребам сучасної людини, сприйняття якої змінено завдяки постійному використанню комп’ютерних технологій. Ідея навчання за допомогою розважальних технологій набирає популярність. Практика  едьютейнменту значно ширша, ніж її теоретичний багаж. Отже, треба більш активно розвивати едьютейнмент як освітню розвагу, а не розважальну освіту.

Деякі вчені вважають, що : едьютейнмент – це нова технологія, яка ґрунтується на отриманні дитиною та педагогом задоволення від процесу навчання (первинного інтересу до предмета, явища, інформації), заснована на концепції захоплення від розваги в навчанні

Іншими словами, едьютейнмент – це формат освітнього процесу, в якому освітньо-інформаційний матеріал презентовано із залученням розважальних методик, часто з використанням інформаційних технологій, це одночасне навчання і задоволення цікавості, яка веде до глибокого захоплення проблемою, запропонованою дитині дорослим або сформульованою самостійно.

У багатьох країнах науковці переймаються дослідженням цього явища. Наприклад: Ян Ванг (Yan Wang), професор університету Маккуорі (Австралія), вважає, що головна мета «едьютейнменту» – в тому, що він допомагає урізноманітнити процес отримання знань розвагою, тобто теорія змішується з освітніми цілями і засобами, життєвими цінностями та дає можливість «уявлення досвіду і розваг через творення». За всім розмаїттям пропонованих едьютейнментом інновацій, його особливістю є абілітація (відновлення) несвідомих механізмів навчання, чим пояснюється причина особливої затребуваності едьютейнменту з-поміж інших сучасних освітніх інновацій.

Для зручності розуміння технології  «едьютейнмент» можна розділити її на дві великі частини.

Перша – це коли мається на увазі спосіб передачі інформації і навичок тим учням, які не надто вмотивовані. Тут розважальність розглядається як спосіб «підсолити» щось складне.

Друга – це коли сам процес навчання розуміється як розвага, причому відомості та навички можуть бути взяті із будь-яких джерел, в тому числі тих, які спочатку не задумані як такі джерела. Перша частина, відповідно, має на увазі пасивне прийняття інформації учнем, а друга – активний пошук.

У вузькому сенсі цього слова саме едьютейнмент є чи не єдиним способом привернути дітей до подальшого вивчення науки.

В Україні відкривається все більше інтерактивних та віртуальних музеїв, у яких діти не просто дізнаються про зовнішній вигляд експоната, але й отримують досвід маніпулювання предметами, проводячи з ними експерименти. Занурення дитини в стихію гри і пригод допомагає здобувати знання та робити відкриття весело. Так, це – Національний Ботанічний сад ім. Гришка, етнографічний музей «Пирогово», океанаріум «Морська казка», Київський музей залізничного транспорту тощо. За бажанням можна віднайти безліч цікавих музеїв, експозицій і інших цікавих заходів у будь-якому місті та селищі України.

Складові едьютейнменту

Едьютейнмент можна розглядати як можливість «усвідомити» нові знання. Для того щоб почути мелодії трембіт, спробувати на смак страви гуцульської кухні або відчути запахи альпійських луків, не обов’язково їхати в Карпати, як і для того, щоб «відчути» елементи дослідів із хімії, зовсім не обов’язково йти до наукової лабораторії дослідного інституту. А щоб показати учням картину видатного художника, можна зайти в Інтернет і подивитись віртуальні музеї світу – від Лувра до Сальвадора.

Отже, освітній матеріал репрезентується в розважальній формі із залученням різних прийомів мультимедіа: анімації, звукових, світлових та інших ефектів тощо. Як приклад можна навести винахід програмістів компанії Google – так званий віртуальний музей GoogleArtProject, що охоплює понад тисячу творів мистецтва з 17 музеїв світу, кожному з яких американська компанія надала можливість безкоштовно скористатися останніми технологічними розробками.

Сильними сторонами едьютейнменту є:

Процес навчання є захоплюючим і викликає позитивні емоції.

Знання з найрізноманітніших галузей наук засвоюються легко.

З’являється додаткова мотивація пізнати нове.

В освітній процес залучається значна кількість учнів та їхніх батьків.

Мета едьютейнменту, швидше, не в тому, щоб усебічно висвітлити ту чи іншу наукову галузь, а в тому щоб розвинути пізнавальний інтерес у дітей, стимулювати до самостійного дослідження того чи іншого явища.

Предмет «Зарубіжна література» допомагає учням реалізувати одні з основних потреб людини – спілкування. Ці завдання вирішуються на уроках зарубіжної літератури при реалізації загальнокультурної компетенції, яка спрямована на розвиток культури особистості в суспільстві.

Організувати заняття та позакласні заходи в форматі технології «Едьютейнмент» можна в парку, музеї, на природі, що дає можливість дітям отримати інформацію з будь-якої теми в невимушеній атмосфері ( безперечно,  найкраща можливість реалізації - позаккласна робота з предмета).

На уроці доцільно використовувати такі засоби едьютейнмента: презентації художніх текстів, уривків музичних творів, фрагментів кінофільмів, створювати учням завдання для персональних гаджетів, використовувати вебтехнології ( електронна пошта, веб – квест), створення лепбука, кластера, варто не забувати про креалізовані тексти  і їх використання на уроці (буктрейлер,комікс, постер, колаж, буклет та ін.).

Таким чином технологія «Едьютеймент» – це пошук нових видів і форм організації навчальної діяльності учнів.

 

Література

1.     Едьютейнмент: навчання через гру. Режим доступу: http://www.aero.com.ua

Едьютеймент освітня технологія. Режим доступу

пʼятниця, 15 квітня 2022 р.

Формувальне оцінювання

 Формувальне оцінювання дає можливість учням усвідомлювати й відслідковувати особистий прогрес і планувати подальші кроки з допомогою учителя.  Для педагога формувальне оцінювання означає бути поруч з учнем і вести його до успіху. Учителі використовують інформацію з оцінювання для корегування навчання та забезпечення правильного виконання учнями завдань. Коли наставники регулярно залучають учнів до збирання та перевірки інформації про своє навчання, вони допомагають їм ставати відповідальними  та самостійними. 

У 1998 році П. Блек і Д. Уільям проаналізували 21 дослідження і близько 580 статей та розділів книг про вплив формувального оцінювання на досягнення учнів. Вони з'ясували, що «інновації, спрямовані на впровадження практики формативного оцінювання, ведуть до істотних результатів навчання» [. Результати дослідження були представлені у праці  «Чорний ящик: що там усередині? Оцінювання знань учнів як засіб підвищення ефективності навчально-виховного процесу»  

Учені виокремили такі компоненти успішного застосування формувального оцінювання: забезпечення вчителем ефективного зворотного зв’язку з учнями; активна участь учнів/учениць у процесі власного навчання; корегування процесу навчання з урахуванням результату оцінювання; визнання вагомого впливу оцінювання на мотивацію та самоутвердження учнів, які, своєю чергою, впливають на навчання; уміння учнів оцінювати свої знання самостійно. 

Алгоритм діяльності вчителя щодо організації формувального оцінювання можна представити у вигляді такої послідовності дій: 

Формулювання об’єктивних і зрозумілих для учнів навчальних цілей.

Створення ефективного зворотного зв'язку.

Забезпечення активної участі учнів у процесі пізнання.

Ознайомлення учнів із критеріями оцінювання.

Забезпечення можливості й уміння учнів аналізувати власну діяльність (рефлексія).

Корегування спільно з учнями підходів до навчання з урахуванням результатів оцінювання.

Розглянемо докладніше зазначені етапи. 

Навчальні цілі. У процесі навчання об’єктом оцінювання є діяльність учня для досягнення цілей навчання. Отже, розроблення навчальної цілі є основою всіх видів оцінювання. На початковому етапі вчитель розробляє, доводить до відома й обговорює зі школярами цілі уроку. Регулярні обговорення в майбутньому мають перерости у традиційну спільну роботу вчителя з учнями. 

Оцінювання може виміряти, на якому рівні досягнута ціль. Це можливо за умови, що ціль є вимірною. На жаль, досить часто на практиці цілі формулюються надто широко, абстрактно, їх неможливо виміряти. 

Виходом із ситуації є правило формулювання цілей за принципом  SMART (абревіатура англійських слів, що вказують на характеристики навчальної цілі – конкретна (Specific), вимірна (Measurable), досяжна (Achievable), відповідна (Relevant), визначена в часі (Timed/Timed-bound).